Недавно прошла информация, что бразильский форвард Рафаэль Собис возвращается на родину. В этом не было бы ничего особенного, но Рафа Собис – необычный бразилец.

Более сине-желтый, чем обычные бразильцы, если воспользоваться метафорическим слогом. Действительно ли он украинского происхождения? Возьмемся за анализ крови, а попутно – представим общественности украинского бразильца, наследника Роналдиньо и предшественника Пато на троне алмаза Риу-Гранди-Ду-Сул.

Національна ідентичність та інтернаціонал

То хто ж він, Рафаель Собіс? Що привело одного із пентакамеонів у футбольну пустелю? Яке його походження? Передовсім – так, він має українську кров. 6 жовтня 2007 року відома іспанська газета Ас опублікувала його велике інтерв’ю, де обговорювалося чимало питань: можливий перехід у Спартак за 14 мільйонів євро, труднощі адаптації бразильців у Європі, потенціал Алешандре Пато як наступника Собіса,  італійський паспорт для обходу легіонерського статусу. Сам футболіст розповів, що його мама – італійка, а батько – українець. У пізніших газетних публікаціях деталізувалося, що ще дід Рафаеля жив в Україні. З того часу багато змінилося. Рафа уже не в Іспанії, але й не у Спартаку, і, на жаль, не в чемпіонаті України. За досить великі гроші його придбав еміратський гранд. Але все це буде пізніше. А ми поглянемо, з чого ж починався шлях майбутньої поки невиправданої надії.

Рафа родом із штату Ріу-Ґранді-ду-Сул – звідти ближче до Аргентини та Уругваю, а серед місцевих гаушу традиційно немало українських емігрантів. Його рідне місто, Ерешин, є батьківщиною і для запасного голкіпера збірної Бразилії на чемпіонаті світу 1994 року Жилмара Рінальді та відомого тренера Паулу Сезара Карпеджані, а також для всесвітньо відомої топ-моделі Алессандри Амброзіо, мама якої також є нащадком галицьких емігрантів (у цьому випадку, польських). Саме в рідному місті юний Рафаель почав займатися футболом. Проте, вважаючись дуже перспект ивним, швидко пішов по школах підготовки відомих бразильських клубів.

Уродженцю штату Ріу-Ґранді-ду-Сул Рафаелю Собісу не треба було пояснювати, що таке футбол. З того краю вийшла низка великих гравців, зокрема, й зірковий Роналдіньо. 1998 року Собіса зарахували до клубної школи Інтернасьоналю, клубу з великими амбіціями і масою талантів. Досить згадати тільки останнє десятиліття, упродовж якого в Порту-Алегрі зібрали великий урожай гравців, котрі завоювали колекцію медалей у складі юнацьких та молодіжних збірних і потім поїхали в Європу. Згадаймо хоча б Фабіо Рошембака, Лусіо чи добре знайомого нам Діого Ринкона. Юний футболіст іменувався просто Рафаелем, проте далекоглядний президент бразильського Інтера, Фернандо Карвальо, порадив хлопцеві представлятися в футболі Собісом – з одного боку, це було куди оригінальніше за Рафаеля (їх у Бразилії не набагато менше за донів Педро), а з іншого – могло стати в пригоді, зважаючи на європейські перспективи з можливим лімітом на легіонерів та подвійним громадянством.

У 17-річному віці юний футболіст перейшов до Крузейро зі столиці штату Порту-Алегрі, ще рік витратив на стажування в Коринтіансі. За певними даними, увесь цей час його контракт належав саме Інтернасьоналю – клубу, багатому талантами, але бідному грошима. Тому коли з команди якраз ішло чергове золоте покоління – переможці мундіалю (U20) 2003 року Даніель Карвалью (в московський ЦСКА), Нілмар (у Ліон), Собіс почав усе напористіше стукати в двері основного складу. У червоно-білому клубі конвеєр працює дуже налагоджено. Одні зірочки змінюють інших із блискавичною швидкістю. Останнє відкриття клубу із узбережжя Атлантичного океану – Алешандре Пату – в основному складі провів лічені місяці, засвітився у юнацькій збірній – і ось він уже в Мілані. У Собіса було приблизно те ж саме.

19 для дев’ятнадцятилітнього

У першій команді Рафаель награвався ще школярем. Побувавши в школах Коринтіанса та Крузейру, Собіс вже у 2004 році ввійшов до основи Інтернасьоналя. Команда з порту радості, як уже говорилося, якраз міняла склад, вкотре відправляючи на експорт новий високоякісний товар. Собіс відіграв увесь чемпіонат, забивши 6 голів у 35 матчах. Разом із Інтернасьоналем він виграв чемпіонат штату Ріу-Ґранді-ді-Сул, Гаушу–2004, а наступного року повторив це досягнення, провівши ті ж 35 поєдинків. Але в такій же кількості матчів 19-річний форвард забив уже 19 голів, завоювавши бразильську нагороду Бола ді Прата від видання Плакар, яку дають найрезультативнішому гравцю. У бразильській першості південний клуб із штату, від якого рукою подати до Уругваю, того року був другим. Молодий гравець, який зробив величезний внесок у всі ці успіхи, за підсумками сезону потрапив у Збірну всіх зірок Конфедерації футболу Бразилії!

На той час прийшли до хлопця й міжнародні успіхи – у складі збірної Бразилії U20 він узяв участь на молодіжному чемпіонаті світу 2005 року в Голландії. Так-так, тому самому, де виступали й українці, котрі так прикро поступилися нігерійцям у плей-оф. Збірна Бразилії під керівництвом Рене Вебера їхала на турнір у статусі одного з фаворитів та чинного чемпіона – двома роками раніше команда Дуду, Даніеля Карвальо, Нілмара, Фернандіньо та Клебера під керівництвом  Маркуша Пакети тріумфувала в ОАЕ. Поколінню Рафіньї, Дієго Соузи та Рафаеля Собіса не вдалося повторити досягнення попередників – вони спинилися за крок від фіналу й змушені були задовольнитися бронзовими медалями. Але причиною цього був непереможний ураган, справжнє стихійне лихо, подібне до Ель Ніньйо – прекрасна збірна Аргентини із Агуерро, Устарі, Гаго, Сабалетою та нестримним Ліонелем Мессі, котрий на тому турнірі став і найкращим бомбардиром із Золотою бутсою, і найкращим гравцем із локальним Золотим м’ячем. Проте, можете повірити, Собісу також припало чимало компліментів. Він зіграв у всіх 7 матчах і відзначився голом корейцям, вважаючись найперспективнішим з-поміж своєї бронзової команди.

Сезон 2006 року тріумфатор розпочав із затяжної серії травм. Крок за кроком Собіс піднімався вгору, повертаючи собі здоров’я, везіння і місце в стартовому складі. У чемпіонаті Рафаель встиг зіграти не так багато, зате взяв своє в Кубку Лібертадорес, який Інтер виграв у блискучому стилі. Особистий доробок Собіса – два голи в першому фінальному матчі проти Сан-Паулу і звання найвлучнішого гравця турніру загалом. Після завоювання континентальних титулів у Південній Америці не гріх було замислитися й над завоюванням Європи…

Вересень 2006-го

Нова історія для Собіса розпочалася 20 серпня 2006 року. За 8 мільйонів євро Інтернасьональ погодився відпустити свого лідера в Бетіс, хоча світом ширилися чутки про інтерес до гравця з боку Валенсії і навіть Мілану. На фоні таких варіантів перейти в Севілью було не набагато краще, ніж в Сантадер (Расинг також цікавився форвардом).

8 вересня гравця, який підмахнув 8-літній контракт (!!!), представили пресі. 10 вересня, у другому турі, Собіс уже дебютував на стадіоні Мануель Руїс де Лопера в матчі, який зелено-білі виграли в Атлетика з рахунком 3:0. 17 вересня на 40-й хвилині забив свій перший м’яч, а за 14 хвилин – і другий в севільському дербі, яке, щоправда, Бетіс програв – 2:3.

Якщо додати до цього те, що 3 вересня Рафа дебютував у складі пентакампеонів, ставши одним із людей Дунги і взявши участь у пам’ятному лондонському погромі аргентинців (це коли два голи з трьох забив Елано), то вересень 2006 року треба назвати зірковим для Собіса.

Життя – як матрац…

Але що таке Бетіс і бразильці? Передовсім, це, напевно, найневдаліший трансфер в історії світового футболу. Севільський Реал свого часу придбав Денільсона більш як за 30 мільйонів доларів, але прудконогий бразилець не те, що не став зіркою свого нового клубу, але навіть не провів жодного більш-менш сильного сезону. Натомість, дорогий трансфер довго лишався найбільшим в історії. Звісно, бували винятки, однак тінь Денільсона надійно зависала над переходами бразильців у зелено-білий севільський клуб.

Щодо Собіса, то його трансфер також скоріше невдалий, ніж вдалий. Купуючи найрезультативнішого молодого форварда Бразилії, хочеш-не хочеш, а чекатимеш від нього результативної гри. Фани команди, де свого часу виблискував форвард Альфонсо, навіть прозвали Собіса дивним прізвиськом Alfonsobis. Натомість, у Рафаеля довго після перших голів був бомбардирський штиль. Він постійно грав у основі, за дві жовті навіть був вилучений у матчі з Депортиво, однак голів усе не було й не було…

У чому ж причина? Сам вигляд клубів із смугастою формою підказує відповідь. Тут як у філософській байці про матрац: смужка біла, смужка чорна… Якщо вдатися до статистики, то у 31 матчі сезону Собіс завдав 39 ударів по воротах, лише 9 з яких прийшлися в площину воріт. Все це можна пояснити дуже просто – в Бетісі Рафаель поступово осунувся в глибину поля, частіше почав грати вінгером. Як для Ла Ліги, швидкісний та технічний Собіс справді був корисним на полі. Після голевого затишшя Рафаель забив свій третій в сезоні м’яч лише у 17 турі, аж 7 січня 2007 року! Проте це був єдиний і переможний гол, забитий на 60 хвилині у ворота Сельти. Потім була травма в матчі проти Мальорки і місяць вимушеної відпустки. Четвертий і останній в сезоні м’яч Собіс забив 13 травня на Камп Ноу після хорошого пасу земляка Ассунсау. Йшла 89 хвилина, і гості із Севільї таки відібрали в Барси очки – у підсумку 1:1.

Хороший був сезон 2006/07 чи поганий? Знову ж таки, дивлячись що і від кого чекаєте. Новий чемпіонат у Ла Лізі Собіс розпочав трьома голами у ворота непоганих команд: Мальорки, Валенсії, Еспаньйолу (на секундочку – діючого фіналіста Кубка УЄФА!). А ось за весь залишок сезону Рафаель святкував взяття воріт лише одного разу. Ударів у площину і повз площини було ще більше, але й форма гравця лишалася нестабільною. Сезон 2007/08 знову, як і попередній, виявився зіжмаканим і неоднорідним…

Бразильська оаза

Попри все, на гравця збірної Бразилії не може зникнути попит. Влітку 2008 року Бетіс отримав пропозицію на 10 мільйонів євро від Ньюкасла. Однак, розраховуючи на вдалий виступ Собіса на грядущій Олімпіаді, севільці не поспішали продавати свого дорогого бразильця.

У Китаї Собіс провів 4 матчі, забив п’ятий гол новозеландцям у першому турі та відкрив рахунок на 101 хвилині тяжкого чвертьфіналу проти Камеруну, лише за 5 хвилин після виходу замість Жо. Але й там вийшов двоїстий результат – наче й успіх, бо все-таки бронза, але наче й провал, бо команда Дунги, складена із Рафіньї, Марсело, Андерсона, Ілсіньо, Дієго, Жо, Пато та Роналдіньо, посіла лише третє місце літніх олімпійських іграх.

У підсумку довелося ловити проїжджаючі машини: в останні дні перед дедлайном, 2 вересня 2008 року, Бетіс спихнув свого Альфонсобіса в Аль-Джазіру за ті ж таки 10 мільйонів євро.

У столиці еміратів – Абу-Дабі – Рафа міг почуватися, як удома. Тренером команди там був Абель Брага, з яким Собіс перетнувся 2006 року в Інте рнасьоналі. Його партнер по атаці – результативніший партнер! – Фернандо Байано, відомий за виступами у Вольфсбурзі, Малазі та Сельті, до того ж, свого часу грав і в Інтернасьоналі.

Що таке футбол Перської затоки, з власного досвіду знають десятки знаних гравців, у тому числі – й бразильських збірників. Клуб Аль-Джазіра, зокрема, має прекрасну базу в пристоличному Аль-Мурорі, утримує десяток команд в різних видах спорту. Серед славетних гравців цього клубу можемо знайти не лише Собіса, а й Джорджа Веа, Бартоломью Огбече, а також Бонавентуру Калу та Філіпа Коку, які побували тут буквально за рік до Альфонсобіса.

Золота клітка? Можливо, це було добре для 38-річних Коку чи Веа. Але для 23-річного Собіса… Хоча, світ сучасного футболу знав і не такі повороти долі. Скажімо, блискучий форвард, чемпіон світу 2007 року серед молодіжок Мауро Сарате замість Європи перебрався в Катар. Але пізніше таки зміг вирватися у Бірмінгем, а зараз не без успіху грає в Лаціо. Собіс же поки отримував пропозиції лише з батьківщини. Важко вірилося, що тамтешні гранди (у тому числі, й рідний Інтер) зможуть домовитися із еміратцями, котрі свого часу виплачували за Рафаеля 10 мільйонів. Проте на твіттері футболіста з’явилося повідомлення про щасливий кінець тяжких переговорів. Повернення в Бразилію – завжди ознака проблем у кар’єрі. Але для багатьох гравців (як приклад – Ромаріо чи Робіньо) це аж ніяк не кінець.

Однак все одно здається, що для молодого й перспективного футболіста це, як мінімум, обхід дальнім шляхом, а як максимум – спад кар’єри. У складі свого арабського багатомільйонного клубу Собіс виблиснув, зробивши дубль у матчі проти Аль-Халея, виграному з рахунком 6:1. Але якщо для Рафи це радше епізодичний успіх, то той же Фернандо Байано забиває майже щоматчу, а Веа, приміром, в цьому клубі провів 13 голів у 8 матчах. Зараз в доробку Собіса – 15 голів. Але, напевно, важливість кожного взяття воріт, приміром, у іспанській Примері та в тамтешній лізі – незрівнянна…

Що означає Рафаель Собіс для нас? Передовсім, він є живим підтвердженням того тезису, про який я говорю уже кілька років поспіль. Ми, українці, – один із тих народів, який має величезну діаспору, в тому числі, в країнах із чималими футбольними перспективами – Аргентині, Бразилії, США, Канаді. І просто грішно не користуватися цією нагодою, залишаючи напризволяще перспективних футболістів українського походження. Подивіться на збірну Хорватії: у її складі чи мало гравців, народжених за межами своєї батьківщини. Шимунич, приміром, зростав у Австралії, що не завадило йому зіграти в матчі проти неї на мундіалі-2006. Брати Ковачі фактично ніколи не грали в хорватському чемпіонаті, зате награли за збірну десятки й десятки матчів. А ми… А ми зовсім не зважаємо на такі перспективи, хоча 2001 року до нас самі зверталися четверо хорошого рівня аргентинців з українськими прізвищами. А скільки їх ще є на тамтешніх просторах! Якби ми мали своїх скаутів у Бразилії, Рафаель Собіс, можливо, й не став би бронзовим призером Олімпіади та молодіжного мундіалю в футболці збірної Бразилії, а прикрашав би нині наш футбол…

Що сказати про Рафаеля? Хлопець безперечно перспективний і талановитий. Хочеться вірити, що на пенсію йому ще зарано, і він зможе повернутися в Європу з парочкою нафтових мільйончиків і новими силами. А по дорозі син українця може завернути в гості в наш чемпіонат. Думаю, будемо раді…

Артур Валерко, Football.ua