– Пане Олександре, розкажіть, будь ласка, що Вас пов’язує з Черкасами?
– Я народився у Черкасах, мої батьки, брат із сім’єю живуть тут донині. Навчався у Першій міській гімназії, яку закінчив у 1999 році. Потім вступив до Київського національного економічного університету, переїхавши до столиці. Зараз часто відвідую Черкаси. Багато друзів маю тут. Також полюбляю грати в теніс на «Селені». Зазвичай приїжджаю до Черкас на вихідні, аби побачити рідних і відпочити. Черкаси для мене на емоційному рівні близьке місто.

– Проведення боксерських поєдинків найвищого рівня саме в Черкасах можна сміливо назвати Вашою заслугою?
– Мені завжди хотілося зробити щось корисне для рідного міста, щоб якось популяризувати його. Попередній боксерський вечір у Черкасах ми транслювали на 52 країни Європи. Зокрема ефір був на «Євроспорті». Цього разу тут билися кращі суперваговики за титул чемпіона Європи.
Хочеться дати можливість черкащанам насолодитися власне професійним боксом як видом спорту і привчити людей до такого способу проведення дозвілля. Не ходити лише в кіно, театр чи на концерти, а й відвідувати такі спортивні змагання. Тому що це шоу, задоволення, класний настрій. А для телеглядачів – це ще й можливість подивитися класний телевізійний продукт власного виробництва.

– У яких містах Ви ще плануєте проводити подібні боксерські вечори цього року?
– У нас наступний турнір відбудеться в Харкові 19 листопада, а останній турнір 2011 року проведемо або у Львові, або в Києві, а можливо й у Запоріжжі. Ще точно не визначилися з місцем. Відбудеться він у середині або наприкінці грудня.

– Тобто можна зробити висновок, що професійний бокс зараз дуже популярний в Україні? Адже, пригадую, Ви в одному зі своїх інтерв’ю говорили, що люди в нашій країні не хочуть платити гроші за бокс за європейськими мірками.
– Наша місія – виховати культуру споживання боксу. Якщо порівнювати, скажімо, з футболом, який існує ще з воєнних часів і люди привчені до цього виду спорту. Зокрема довгі традиції мають «Динамо» (Київ), «Спартак» тощо і це ще з часів Радянського союзу. То професійний бокс прийшов в Україну, відверто кажучи, лише з братами Кличками. Відлік почався з 1996 року, коли Володимир і Віталій після Олімпіади в Атланті перейшли в професіонали. Саме тоді українська публіка почала розуміти, що є різниця між аматорським боксом і професійним.
Проте споживати професійний бокс власне як продукт, як концерт чи кіно – це необхідно виховувати в людях. Я впевнений, що кого б із відвідувачів останнього турніру в Черкасах не запитали чи сподобалося йому побачене, відповідь була б однозначною: «Так». Тому що це емоції, позитив, спорт. Це виховання, характер, словом, усі позитивні якості.

– Одному з інтернет-видань Ви колись говорили, що хочете зробити світ трішки добрішим. Яким чином?
– Як я вже казав, жоден глядач не йде з боксерського вечора з поганим настроєм. Отже, якщо ми підіймаємо настрій нашим відвідувачам – значить ми робимо добру справу, робимо наших вболівальників трохи добрішими, хоча б на деякий час.

– Але ж бокс – це агресивна гра. Там біль, кров…
– Незважаючи на це, бокс – це перш за все спорт. А, як казав Нельсон Мандела, спорт не має меж – це сила, яка здатна перевернути світ. Попри те, що на рингу агресія, протистояння, ми бачимо, що після фінального гонгу наші боксери обіймаються, дякують один одному. Вони розуміють чим займаються, яку місію виконують для глядачів. Звичайно, кожен прагне стати кращим, однак переможець має бути лише один. А от взаємоповага в боксі – це вже така традиція, яку започаткували брати Клички. Зокрема це повага до суперника, до його команди і подяка опонентові за участь у бою.

– Беззаперечно Вас можна вважати успішною людиною. Який, на Ваш погляд, рецепт успіху?
– Треба вірити в Бога і йти, незважаючи ні на що, до своєї мети.

– Повернемось до Черкас. Коли можна очікувати в місті наступний боксерський турнір світового масштабу?
– За останні чотири роки ми провели тут уже четвертий турнір. І я не бачу взагалі основи для того, щоб не проводити в подальшому такі грандіозні боксерські вечори в Черкасах. Публіці це подобається, технічно ми справляємось, незважаючи на те, що арена не досить комфортна для телевізійної зйомки. І нарешті – це рідне для мене місто.

– Мабуть у Києві і то не так вболівають? Пригадую, як був на одному з Ваших турнірів у столиці, то там, по-перше, не весь зал Палацу спорту був заповнений, а по-друге, не було такої жвавої й емоційної підтримки, як у Черкасах…
– Розумієте, Київ, як і будь-яка столиця – це місто, переповнене різними заходами, перенасичене різними емоціями, і тому столичні люди завжди відрізняються від людей провінційних. Навіть я, живучи в Києві більше 10 років, коли повертаюся до Черкас чи їду в інше місто і будучи там кілька днів, теж змінюю свій ритм із агресивного на більш повільний.

    Тому і бокс у Києві сприймається на рівні з усім. Аби зацікавити столичну публіку, треба дуже постаратися. Не факт навіть, що бій за титул чемпіона світу зміг би зібрати повну арену. Словом, досягти ажіотажу досить складно. Набагато приємніше їздити різними містами України і один, чи то два рази на рік повертатися до Києва. Тоді, коли публіка вже зголодніла, коли тривалий час, можливо, не було по телебаченню боксу, люди приходять і з радістю повністю віддаються тій грі, яка відбувається на рингу.

cherkassy-sport.com