Джулай: Я із 1992 року бачу ці помилки. Так грає збірна України упродовж всього свого існування…Підопічні Павла Яковенка, зігравши лише три поєдинки, повертаються на "щиті", а деякі фахівці та переважна більшість вболівальників не цураються поливати хлопців тоннами багнюки.

Чи справді вони "напрацювали" на таке ставлення до себе? В чому причина синьо-жовтого провалу? Про це кореспондент сайту "Футбол 24" розпитав у коментатора Дмитра Джулая, який безпосередньо під час телетрансляцій намагався проаналізувати помилки молодіжної збірної України.

- Дмитре, під час останнього поєдинку проти іспанців ви були надзвичайно красномовним. Чи можете повторити суть своїх роздумів для тих, хто, можливо, вас не почув?

- Хто мене не почув – це їхні проблеми. Команда на цьому ресурсі дала непоганий результат. Ми не граємо щоразу у фінальній частині чемпіонату Європи. Тут збірна показала все, на що здатна. Я розумію, які зараз будуть розмови про підсумки…Обкидання лайном всіх – від федерації, тренера і до гравців. Але доки таке існуватиме, країна буде жити в лайні. Вона вже там живе, і житиме далі. А у ситуації, що склалася, є багато футбольних причин. Зокрема, значний ліміт на легіонерів…

- Тобто, закидати зіркову недугу хлопцям Яковенка недоцільно?

- Ситуація така, що, в принципі, проблема у зворотньому боці ліміту. Людина потрапляє до основного складу команди лише тому, що потрапляє туди автоматично. При цьому, вона не може не подумати, що вже є ідеальною з точки зору футболу. Щоб говорити про зірковість, потрібно спілкуватися з ними в житті, а не лише на полі бачити. Я не скажу, що на полі була якась велика зірковість. Так, в окремих моментах дещо безвідповідально грав Ракицький. Однак розумію його бажання допомогти навіть всупереч канонам дисципліни на полі. Він лідер, тож хоч щось намагався зробити. Людину потрібно знати, спілкуватися із нею, щоб виявити "зірочку".

Деякі фрази, які долинали з поля, справді не подобалися. Це українське ставлення до гри у футбол, до м’яча, до роботи із ним… Гра у нас замішана на нецензурній лайці, тому ми так до м’яча ставимося. Іспанці виходять, і розкатують м’яч, що навіть не помічаєш його. Чому? Бо там інші принципи закладені. Найпростіше махнути рукою і сказати: "Та-а-а, вони вже зірки. Отримують багато і нічого не хочуть робити"…Можливо, когось це й стосується, але багато хто грав добре. Той же Каніболоцький. Де там зірковість? Людина впевнено робила свою справу і підказувала все, що потрібно. Про ті проблеми, які були в інших, у Гармаша, до прикладу, що є атакувальним півзахисником, але бачить лише ноги суперників, ми знали й раніше. Хіба ні? У нього фолів значно більше, ніж передач, хоча він може їх виконувати. Списати все на зірковість найлегше…

- Упродовж трансляції ви дотримувалися думки, що корінь зла – у неправильному підході до футбольного виховання ще в дитячому віці…

- А звідки виростають ось такі футболісти? Навіть якщо вони хочуть, то однаково не можуть зробити кілька влучних передач поспіль, м’яч від них відскакує. Вони живуть в країні, де справжню творчість приписують "зіркам", які насправді є дегенератами у музиці, на телебаченні, ще десь… Вони живуть у країні, де мільйон осіб слухають радіо "Шансон". Про що можна говорити? А звинувачувати у всьому футболістів…Виявляється, в нас вже всі проблеми вирішені. У нас не дегенерати сидять у парламенті, які тільки те й роблять, що відмивають своє бабло. У нас, виявляється, вирішені соціальні проблеми. Тільки от футболісти – сумнівні елементи, які заважають країні жити щасливо і не можуть перемогти якихось там іспанців! Нікого ж не цікавить, що Іспанія пройшла такий шлях, який Україна і за двісті років не пройде. Хоча ще років 30-35 тому вони були абсолютно забитою країною.

- Кілька компліментів ви адресували Каніболоцькому. Можливо, є ще хтось, кого можна виділити у нашій збірній?

- Треба, насамперед, знати, хто і що міг робити в рамках цієї ігрової моделі. Кажуть: "А він вміє так і так в клубі". Але ж збірна – не клуб, до того ж на чемпіонаті Європи. Мені Каніболоцький справді сподобався якраз тим, що достатньо стабільно відіграв. І хоча ми багато пропустили, у жодному з м’ячів голкіпера не звинуватиш, помилок йому не закинеш. Серед польових гравців таких не було. Хоча, в принципі, таким міг виявитися Степаненко, якби не травма. Тарас, як на мене, ключова постать в центрі поля. Якби…Якби сприятливіше жеребкування, то й до групи іншої можна було б потрапити.

До чемпіонату Європи тим не цікавився, тож згодом із подивом з’ясував, що наші гравці себе ледь не фаворитами називали. Може, через це вже якась переоцінка пішла. А, можливо, вони таким чином намагалися психологічно налаштуватися на боротьбу. Інша справа, що бажання з можливостями не збіглися. Таке буває…

- Чи не нудьгували ви за коментаторським мікрофоном, спостерігаючи за грою збірної України? Удари, яким бракує влучності, брак у передачах…У Латинській Америці, за якою пильно стежите, такі ексцеси трапляються вкрай нечасто…

- Я із 1992 року бачу ці помилки. Так грає збірна України упродовж всього свого існування. Траплялися винятки, але їх було небагато. Це один постійний монотонний матч в різних вікових категоріях. Тут та сама ситуація, що й з країною. Можна виїхати за кордон і щось поміняти. Комфортно, не комфортно – це те, що є. Не розумію людей, які вмощуються перед телевізором і обурюються: "Чому вони на полі ТАК не роблять?" А коли вони ТАК робили?! Це все одно, що піти до начальника жеку і почути: "Завтра ми все чудово зробимо". Де ви таке бачили в Україні?

Для мене це не питання комфорту, а передусім – роботи. Так, вона була замішана на певному вболіванні, але побачив саме те, що й очікував побачити у такій групі, з такими суперниками. Тут була одна команда, яка грає у футбол – Іспанія. А чехів слід було перемагати. Забили б ми першими, після подачі Бутка на Ярмоленка, цілком ймовірно, що перемогли б. В другому матчі футболу навіть не було. Вдарили вперед, побігли. Потім цю нехитру послідовність повторили суперники. І все.

- Кому з команд, що залишилися на Євро, ви симпатизуватимете?

- Я ні за кого не буду вболівати. Просто дивитимуся, як Іспанія грає, і сподіватимуся отримати від цього насолоду. Я не сідаю вболівати, а, насамперед, футбол дивитися – мені цікаво, як воно все буде відбуватися. Якщо хтось не може без вболівання або ставок, з цим нічого не вдієш.

- Паралельно ви ще й Голден кап переглядаєте, чемпіонати Бразилії, Аргентини тощо. Скільки матчів доводиться "просіяти" упродовж доби?

Голден кап дивитись – не проблема. Якщо вночі не переглянув пряму трансляцію, можна зранку закачати з Інтернету. Тим паче, цей турнір – це справді щось цікаве. Бачив молодіжні чемпіонати Азії, Африки, Південної Америки. Європейські турніри, за винятком чемпіонатів Іспанії та Швейцарії, позаду настільки далеко, що вкотре переконуєшся: європейський снобізм може подобатися лиш тому, хто вважає Лігу чемпіонів великим турніром.

Щодо добового перегляду матчів…Можу не дивитися, а потім переглянути одразу кілька підряд. Щось залишаєш на наступні дні, а потім повертаєшся до цього. Зараз розпочався чемпіонат світу U-17. Ще не бачив жодного матчу. Можливо, згодом знайду для цього час.

- На що вистачає сил, окрім футболу?

Ось зараз я вимкнув комп’ютер і взяв до рук книжку, яку купив позавчора. Сиджу, читаю. Не відриваюся від книги навіть тоді, коли їду в метро. Гаррі Каспаров випускає цікаву серію про свої матчі з Карповим, а для мене це ностальгія за тими часами – кінцем 80-х. Завжди цікаво все це перечитати. Полюбляю різноманітну літературу – не лише якогось конкретного автора із конкретної країни. Щось побачив, чимось зацікавився і цього поштовху достатньо, аби взятися за читання. Інколи це спонтанно, іноді – цілеспрямовано.

- Літній відпочинок уже спланований?

- Поки що конкретних планів немає. Треба спочатку відпрацювати на телетрансляціях чемпіонату Європи. Лише після цього будемо вирішувати, куди саме і коли можна поїхати. Це залежатиме ще й від особливостей роботи у наступному сезоні. Якщо минулоріч все було дуже чітко – чемпіонат світу, потім два матчі "Динамо" у чемпіонаті і довгоочікуваний відпочинок, то цього року такого немає.

Розмовляв Олесь Білий