Відомий український спортивний журналіст, ведучий програми «ПроФутбол» на телеканалі «2+2» Ігор Циганик розповів «Вголосу» про шанси українських команд у єврокубках, про цілі програми «ПроФутбол», власну колекцію футболок з автографами найвідоміших футболістів, у скільки телеканалу обходяться його поїздки «до мами на вареники у Львів» й про інші цікаві моменти свого журналістського життя.

«Проти «Баварії» головне – психологія»

- Ігоре, розпочнемо нашу розмову з жеребкування єврокубків. Чи є шанси у «Шахтаря» здивувати Європу, пройшовши німецького гранда «Баварію»?
- Чесно кажучи, шансів не бачу. Хотілося б у це вірити, але свідомо розумію, що їх дуже мало. Потрібно стрибнути вище голови. Усе залежить від Львова. Можливо, «Арена Львів» стане фартовою, і у першому  поєдинку «Шахтар» переможе з хорошим гандикапом. У такому разі усе може вийти. Якщо відверто, це дуже складно. З іншої сторони, хотілося б перевірити себе на фоні «Баварії». Утім, уже був не один такий матч, коли наші клуби перевіряли себе на фоні гранда і вилітали. Олімпійський принцип «головне не перемога, а участь» у цих іграх не пройде (сміється). Вважаю, що у «Шахтаря» на прохід «Баварії» відсотків п’ять, а у суперника – усе, що залишилося.

- Чи доцільно говорити про те, що «Шахтарю» потрібно зіграти у той чи інший футбол з певною успішною тактикою, аби здивувати футбольну Європу?
- Мабуть, що ні. Тут більша проблема у психології. Потрібно правильно налаштуватися і вірити у те, що ти можеш обіграти німців. Якщо ти в це повіриш, то гру можна побудувати по-різному. Сама тактика проти такого суперника, як «Баварія», відходить на другий план. Ми багато разів грали з німцями – національна збірна, молодіжна збірна, клуби. Ми дуже рідко віримо у те, що можемо їх обіграти. Проблема якраз у цьому браку віри. Найкращий шанс був у 1999-ому, коли «Динамо» грало проти «Баварії». На жаль, ця психологія не дозволила нам пройти далі. Головне – правильно налаштувати футболістів, аби вони розуміли, що нічим не гірші за свого суперника. У такому випадку щось може вийти.

- Що думаєте про матч «Динамо» – «Генгам»?
- Київське «Динамо» виступатиме після зимової перерви, але в якому стані буде ця команда – сказати важко. Суперник матиме перевагу – чемпіонат Франції у той час буде «на ходу». Наразі важко давати конкретні прогнози. Звісно, на папері «Динамо» мало б пройти французів, але, на мою думку, команді Реброва буде складно. Щодо шансів цих команд, то даю 70 на 30 на користь «Динамо».

- Що скажете про пару «Дніпро» – «Олімпіакос»?
- Багато залежить ким «Дніпро» підсилиться. Якщо команда купить нормальних футболістів, то шанси будуть. Нікому не секрет, що у «Дніпра» є проблемні позиції, на які потрібно шукати футболістів.

У мене склалося враження, що «Дніпру» краще грати проти сильних суперників, з ними команда виглядає добре. Багато залежить від того, чи залишиться Євген Коноплянка та й впливатиме чимало інших факторів. У цій парі прогнозую рівновагу – 50 на 50.

«Війна забрала наші рейтинги»

- Поговоримо про одну з найуспішніших футбольних програм України «ПроФутбол», ведучим якої Ви є. Яким для програми був 2014-ий рік і яким буде рік наступний?
- Для передачі «ПроФутбол» 2014-ий рік був успішним. Вважаю, що програма вийшла на новий рівень – і по якості матеріалів, і по якості експертів. Словом, було виконано усе заплановане. Сформувався хороший колектив, у якому приємно працювати. Що ж стосується рейтингів, то, в порівнянні з попередніми роками, вони впали. Зрозуміло, це пов’язано з війною. Багатьом людям зараз не до футболу.  Окрім того, рівень чемпіонату України впав, і це – об’єктивна реальність. Ми не можемо бути відірваними від загальносуспільних моментів, які є в країні. Незважаючи на це, «ПроФутбол» тримає свій рівень і з кожним роком додає.

- Чим здивуєте глядачів у наступному році?
- У нас є певні плани, які розкривати зараз не варто. Не хотілося б щось пообіцяти, а потім від цього відмовилися.

- Ігоре, хто і як обирає експертів для програми?
- П’ять років тому, коли ми починали працювати, взагалі не було жодних футбольних експертів. Футбольний експерт – доволі непроста професія, адже треба коротко пояснити тонкощі якоїсь гри, тим більше на телебаченні, коли щось переписати і виправити неможливо. Я задоволений тими людьми, які у нас є зараз. Усі експерти зрозуміли своє завдання у програмі. Раніше ми старалися підбирати людей з різних команд, з різних регіонів України. Тепер під кожну програму запрошуються окремі люди: якщо треба глибше обговорити матч київського «Динамо», запрошуються люди, які там грали. Усе виглядає приблизно так.

- Кажуть, що футбольні експерти заробляють у «ПроФутболі» майже як футболісти у деяких командах Прем’єр-ліги…
- Без коментарів. Це не моя справа про це говорити.

- Ігоре, які у «ПроФутболу» відносини зараз з донецьким «Шахтарем»?
- У нас немає непорозумінь з представниками «Шахтаря», це у них є непорозуміння з власною совістю. У нас нормальні робочі стосунки. Ми говоримо те, що вважаємо за потрібне, а вони мають право реагувати так, як вони хочуть. І це стосується не тільки донецького «Шахтаря», а й кожного клубу. Ми намагаємося до всіх клубів ставитися однаково, аби ніхто не відчував себе скривдженим чи навпаки. У мене є чимало друзів у «Шахтарі», в тому числі і в сучасній команді. До цього клубу у мене немає жодної упередженості, зрештою, так само як і у нашої програми.

«Встановлюємо свої правила гри»

- У своїй програмі Ви показали не один гострий сюжет, який після програми викликав велике обговорення у футбольних колах і не тільки. Чи часто бувають дзвінки у редакцію з проханням щось не показати чи «згладити» деякі кути?
- Ні. Так історично склалося, що усі сюжети ми обговорюємо загальною редакцією. «ПроФутбол» – не є моя авторська програма, нашого головного редактора Звєрова чи шеф-редактора Щербачова. Якщо ми колективно прийняли рішення щось робити, то потім уже не обговорюємо треба чи не треба. Вплинути на цей процес практично нереально. Що цікаво, більша частина наших матеріалів проходить з стовідсотковим погодженням усієї команди. Якщо відверто, то дзвонити і щось просити немає сенсу.

- Чи багато футбольних людей самі напрошуються прийти на ефір «ПроФутболу»?
- У нас люди не повинні висловлювати свою точку зору, а відповідати на конкретні запитання. Якщо вони готові відповісти на наші запитання, то, безперечно, вони можуть прийти на програму. Якщо людина готова розповісти все, то немає питань, але якщо людина готова розповісти лише те, що вигідно їй, то це нечесно. Ми не є вільним мікрофоном. У нас в програмі немає домовленості, що про це говоримо, а про це – ні. Через це у нас інколи виникають суперечки з експертами в студії. Усе має бути живе. Якщо усе обговорити в гримерці перед ефіром, буде нецікаво.

- З Ваших слів зрозуміло, що завдання програми – показати, яким є наш футбол на даному етапі. Зокрема, згадав сюжет останньої програми про діяльність ФФУ і окремих її членів. Тема діяльності Конькова буде актуальною і наступних програмах у 2015-ому році?
- Завдання програми буде таким і надалі. Це не стосується тільки тем ФФУ, а й усіх клубів загалом. Звісно, на всіх ми не можемо звернути увагу, адже у нас є обмежений ефірний час. Ми намагаємося показувати те, що є зараз. У програми немає ніяких далекоглядних цілей возвеличувати одних і принижувати інших. Щодо теми Конькова, то мені байдуже чи залишиться він президентом ФФУ, чи ні. Це не наше завдання прогнозувати майбутнє окремих людей. Можливо, Коньков залишиться, усе буде добре і будемо про нього говорити лише позитив, однак, якщо ситуація буде поганою, то так і будемо казати. Якщо наступна влада буде поганою, то також мовчати не будемо. У нас планів немає, є завдання – день у день слідкувати за тим, що діється і висвітлювати це у програмі.

«Справжнє життя – у прямому ефірі»

- Від якої роботи отримуєте більше задоволення: від програми «ПроФутбол» чи від коментування матчів?
- Від коментування матчів. Загалом, отримую задоволення від будь-якої роботи у прямому ефірі. Це - адреналін і справжнє життя.

- Чи можете назвати себе людиною, яка на життя заробляє улюбленою справою?
- Так.

- За свою журналістку кар’єру Ви побували у багатьох країнах. Які найбільше запам’яталися і чому?
- Усі спогади про країни у мене пов’язані з подіями, які там відбувалися. Я взагалі домашня людина. Дуже люблю Львів, оскільки це моє рідне місто. Тут почуваю себе найкомфортніше. Найяскравіші спогади, мабуть, з Греції, коли уже покійний Андрій Гусін забив переможний гол, і ми вийшли на чемпіонат світу до Німеччини. Пригадую матч у Казахстані, коли Руслан Ротань забив гол на 94-ій хвилині. Звісно, це і фінал Кубку УЄФА, коли «Шахтар» у Стамбулі виграв трофей. Там взагалі жили сім днів. Стільки часу готувалися, аби дві години бути у прямому ефірі. А якщо відверто, то жодна країна, яку я відвідав, не спонукала мене там залишитися. Завжди хочу додому.

- А скільки країн Ви відвідали?
- Багато. Не рахував. Рахував лише закордонні паспорти, які встиг змінити (сміється). Найбільше у відрядженні прожив у Греції – півтора місяці.

- Як часто тепер вдається приїжджати до рідного Львова?
- Розповім жарт. Після домашніх матчів «Шахтаря» у Лізі Чемпіонів тепер працюємо у студії на «Арені Львів». Це вперше цього року телеканал «2+2» організував проект, ініціатором якого був не я, хоча з радістю підтримав цю ідею. На нараді мене запитали, чи треба робити студію у Львові, на що я відповів «так». Шеф-редактор сказав, що мої поїздки до «мами на вареники» у Львів каналу обходяться  приблизно в 300 тисяч гривень. Мовляв, завершуй, Ігор, дорого… (сміється).

- Кажуть, що у Вашій колекції багато футболок відомих футболістів…
- Було коло 50-ти. У мене чимало друзів футболістів, тому інколи від них отримував такі подарунки. Так сталося, що майже усі футболки пороздавав, чимало приносив і на «ПроФутбол». Зараз у колекції маю лише футболку з останнього сезону Філіппо Індзагі. Звісно, з його автографом. Її привезли з Мілану.

- І на останок, що порадите молодим коментаторам та журналістам, аби досягти певного рівня?
- Вірити в себе. Не можна любити себе в роботі, треба любити роботу в собі. Найголовніше – не думати як ти виглядаєш в ефірі, який ти дотепний і так далі, а думати про те, що хочеш сказати людям. Тоді у тебе будуть успіхи.

Розмовляв Богдан ПАСТЕРНАК, «Вголос»