Він знов у символічній збірній, його визнали найсексуальнішим гравцем Суперліги, він наколотив черговий дабл-дабл. Вгадайте, як його звуть? Я вам більше скажу, він любить піцу, божеволіє від пончиків, ненавидить шопінг і неймовірно закоханий у свою дружину, а ще вимикає економічні новини та заглиблюється в ай ті технології. Сьогодні ми спробували дізнатися інший бік життя скромного та життєрадісно «американського українця» – Дениса Яковлєва. На інтерв’ю до зірки «Черкаських Мавп» ми набилися додому. Під зелений чай та тістечка господар разом зі своєю дружиною Оленою розповів чимало цікавого.


Найсвіжіше фото до сімейного альбому (під час інтерв'ю)

– Взагалі, я відчуваю себе легіонером в українському чемпіонаті. Так, я народився в Харкові і вже відіграв чимало сезонів в Суперлізі, але більшість свого життя провів в США, там і формувався як особистість. Ми навіть тут в Черкасах телевізор вмикаємо виключно на американські канали. Я фактично не розумію української, російський переклад американських шоу чи програм мене теж не влаштовує, тому дивимося оригінали. Олені, приміром, це навіть допомагає для підтримки рівня англійської.

– До речі, трансляції NCAA дивишся з ностальгією?

– Мені подобався минулорічний чемпіонат, там було чимало якісних команд, висококласних гравців. В цьому сезоні більше віддаю перевагу НБА, тим більше за «Лейкерс» я вболіваю ще з дитинства, зараз слідкую, як вони б’ються за потрапляння в плей-оф.

– Ти сам пройшов серйозну школу NCAA і зараз слідкуєш за американським шоу, а на паркеті ти інший: ти – хлопець роботяга із «загальною» грою, чимало працюєш як в нападі, так і в захисті. Я думав, що тобі більше довподоби Євроліга.

– Ти правильно говориш, це як шоу. Мені подобається, яке шоу влаштовує Леброн чи Кобі. Я розумію, що концепція гри в Європі інша і я вже до неї звик, я дивлюсь цей баскетбол, аби розслабитися.

(За перші кілька відповідей дружина Дениса – Олена – кілька разів підказувала правильний переклад деяких слів).

– Олено, скажи, ти часто чоловіку допомагаєш з перекладом?

– Так, доводиться (сміється). Він народився в Харкові, але самі знаєте його долю. Частіше доводиться навіть не перекладати, а боротися з його якимись новими словами. Він інколи щось таке вигадає і впевнений, що таке слово є.

Денис: – Так звучить же!

Олена: – Так, звучить гарно, але таких слів у природі просто немає (сміється), він їх вигадує, інколи запитує чи це правильно, а я йому кажу: «Звісно, ні!». Він може поєднати разом два-три слова. У нього свій словник, я вже звикла.

– До речі, ти партнерам часто перекладаєш?

    Денис: – Та ні, на щастя наш тренер гарно володіє англійською та російською. В Черкасах я майже не перекладаю, в інших командах я себе відчував лінгвістом, приміром, в «Будівельнику» тренер часто просив, аби я повторював американцям.

 – Ти себе відчуваєш іноземцем?

– Можливо, іншим це не зовсім буде приємно чути, адже я граю тут як українець, але за великим рахунком відчуваю себе легіонером. В цьому сезоні в нас дуже дружня команда, але якось більше я спілкуюсь з іноземцями – з тим же Марко (Любічіч), та й взагалі по життю в мене майже всі друзі іноземці. Самі розумієте з дев’яти років я жив в США і там сформувалась моя життєва позиція. 

– Останні кілька місяців ти потрапляєш у всілякі «ТОПи» Суперліги, та символічні збірні. З чим можна пов’язати твою прекрасну форму?

   Денис: – Можу сказати, як нам кажуть (сміється).

   Олена: – Ми просто кілька місяців тому одружилися і всі говорять, що після цього він став значно краще грати.

Денис: – Я вже і сам подумую над тим, що це дійсно так. Тим більше, що останнім часом команда добре зігралася. Всі знають свою роль на майданчику і що від нього очікують інші. Я при власних обов’язках прекрасно себе почуваю на майданчику, комфортно і це, напевне, дає свої результати. Тим більше я зараз перебуваю, напевне, в найкращому віці. Тобто, коли ти молодий, тобі може не вистачати досвіду для свого кращого баскетболу, коли у віці – не вистачає емоцій. Зараз я десь посередині – в мене є і одне й інше і, здається, я знайшов правильний баланс.

– Олено, скажи, твій чоловік любить шопінг?

   Олена: – О, у нього це ледь не табу. Слід відкрити мою шафу і його, все стане зрозуміло, мені здається, він просто ненавидить магазини.

    Денис: – Так, я дуже домашній в цьому плані, мені цього особливо не треба. Я хочу просто прийти після тренування додому, комп’ютер в руки, трохи повчитися. Я люблю передові технології, там мій шопінг, я приходжу і часто занурююсь у програмування чи розбираю якісь новинки. Відносно одягу, в мене під рукою лише найнеобхідніше і все.

– Найдорожча річ гардеробу, яку ти купував?

– Напевне, це шкіряна куртка «Шон жон». Це для мене, взагалі, був подвиг, тобто подвиг в тому, щоб носити шкіряну куртку. Та й вона коштує не так і багато – 200 доларів, на неї була скидка. До цього я носив виключно спортивні речі.

– Чому тоді вирішив змінити стиль?

     Олена: – Та ні він ще нічого не поміняв, одна куртка ще нічого не означає, все ще попереду, буду працювати над цим! Головне, знайти хороші магазини в великими розмірами і скоро буде абсолютно новий Яковлєв. 

– Олено, тоді ти називай свою найдорожчу покупку?

– Це були черевики, які коштували 3000 доларів. Та це було, ще до зустрічі з Денисом, на них я сама заробила. Зараз я значно стриманіша, пара взуття мені обходиться десь 200 доларів, максимум 300.


Скромний гардероб Яковлєва. Друга зправа - згадувана "шкірянка". Гардероб Олени в кадр не вліз.

– Як ви взагалі познайомилися?

  Олена: – Давай, розповідай (сміється).

   Денис: – Це було в Києві, ми з Зіммерманом прийшли в один з ресторанів і я її побачив, підійшов познайомитись.

– За яких обставин це було?

    Олена: – Я там завжди обідала, а він я навіть уявити не можу, що там робив, він, взагалі то, не по ресторанам. Я навіть не знаю, як він потім знайшов мій телефон, адже я йому не дала відразу. Для мене спортсмени, взагалі, була закрита тема. Він і досі тримає в таємниці, де взяв мій телефон, аби подзвонити. Можливо, в офіціанта, який довідався з моєї карти. Причому ми дуже довго просто спілкувалися, лише з часом почали зустрічатися.

– Денисе, ти говориш, що тебе цікавлять передові технології та програмування. Чесно кажучи, вперше таке чую під час інтерв’ю зі спортсменом. Що тебе в цьому цікавить?

– У мене освіта інженерська. Я постійно замислююсь над тим, як працює той чи інший апарат. Можу навіть розібрати телефон, дізнаюсь, як працюють айфони і так далі. На щастя зараз в інтернеті цього вдосталь, інформація доступна всім. Причому мене цікавлять не запчастини а різноманітні програми. Деякі з них просто божевільні, в них неймовірна сила, і все це криється в мінімальних розмірах – це ж цікаво. 

– Тобто зараз  ти можеш сказати, що після завершення кар’єри ти не будеш пов’язувати себе з баскетболом. 

– Я не знаю, зараз мені 26 і я не думаю, що скоро закінчу. На щастя, поки що серйозних травм в мене не було і я не хочу завершувати кар’єру, тому не думаю про щось глобальне, окрім баскетболу. Поки що комп’ютер – це моє хобі, мені подобається отримувати нову інформацію, можливо, в майбутньому це і знадобиться. 

– Зараз  ти дивишся економічний канал – «CNBC». А це тобі навіщо?

– Економіка та бізнес – це як інші мови. Мені теж подобається це, я, дійсно, окрім баскетболу і економічних каналів, майже нічого не дивлюсь. З іншого боку, баскетбол – це також гроші і також економіка, бюджети клубів також від цього залежать.

– Ти закінчив в США пристойний ВУЗ. Чому вирішив поїхати грати в Україну, адже ти за спеціальністю, напевне, міг отримувати майже стільки, скільки і в баскетболі?

– Головна причина – це любов до баскетболу. По-друге, для того, щоб отримувати хорошу зарплату в США, потрібно витримати дуже серйозну конкуренцію, там вона просто зашкалює. Хороший інженер може отримувати в рік 50-60 тисяч доларів, але треба зайняти свою нішу. Особливо після кризи та скорочень не так легко знайти хорошу високооплачувану роботу. Звісно, певні побоювання були, що я приїду в Україну і втрачу якийсь час, з іншого боку, якби я тут не заграв би, то втратив би рік, а це не так і багато. Зараз я розумію, що якщо через 10 років я повернусь до своєї професії, то в сучасному світі – це буде велетенська прірва у знаннях. Саме тому потрібно працювати над собою.

– Олено, ти за три роки стосунків з Денисом баскетбольні правила вже досконало вивчила?

    Олена: – Зараз я вже можу з будь-яким арбітром посперечатися. А коли я вперше прийшла на баскетбол, взагалі, хотіла кричати на Дениса, що він забив у свій кошик, уявляєте, для мене – це був взагалі шок.

    Денис: – Просто це була перша атака після великої перерви, а їй ніхто не сказав, що в баскетболі міняються сторонами.

    Олена: – А коли Денис мені довго і натхненно розказував про якогось гравця і говорив, що це Брайант, я відповіла: «Хто такий, я його не знаю…», то Денис на мене взагалі образився. Зате зараз я вже всіх вивчила майже напам'ять. І, окрім баскетболу, обожнюю американський футбол, я знаю прекрасно його правила.

    Денис: – О, так, я забув про футбол сказати, у нас взагалі традиція футбольна є. В штатах не дуже зручно дивитися футбол, адже там грають у неділю в першій половині дня. В Україні трансляція якраз у неділю ввечері, тому ми постійно сідаємо перед телевізором зі смаженими куриними крильцями і в американському стилі дивимося трансляції. За весь сезон у футболі команди грають лише 16 матчів, тому якщо хочеш потрапити в плей-оф, потрібно вигравати ледь не кожну гру, в НБА таких матчів аж 82, тому мотивація там трохи інші.

    Олена: – А ще не кожен дядько з вагою в 150 кілограмів може зробити тачдаун, сісти на шпагат і відразу зробити сальто, там неймовірні атлети.

– Олено, ти до зустрічі з Денисом гарно володіла англійською?

– Знаєш, я була як собака, тобто все розуміла, але майже нічого сказати не могла. В мене було мало практики. Моя робота цього вимагала, але я значно краще переписувалась, ніж вела діалоги. В мене були друзі англійці, з ними я розмовляла, але то була англійська. А з Яковлєвим мені довелося перевчатися, він же розмовляє американською англійською. На цьому фоні у нас було дуже багато суперечок. Зараз вже мої друзі виправляють.

– Зараз я так розумію і Денис працює, і ти?

– Так, в мене був свій невеликий бізнес, він в мене є і досі. Якщо сподіватися лише на баскетбол, то не думаю, що можна задовольнити всі свої амбіції. Ну пограє він ще п’ять років, а потім що? «Зуби на полицю». А нам потрібно про дітей думати, про будинок. Якщо я люблю такі чоботи, то уявіть, який я хочу мати будинок. Думаю, і років десять ще в баскетболі не допоможуть.

– В якій країні сім’я Яковлєвих бачить свій будинок?

Денис: – В Штатах.

Олена: – В Штатах. В Україні я 10 років. До цього я жила в дуже багатому місті – Новий Уренгой. Це дуже інтернаціональне місто, яке живе на нафті та газу, зрозуміло, що там також інший менталітет. По своїй роботі я багато їздила і відчула, що в кожній області України різний менталітет, але я не відчуваю себе тут, як вдома. На жаль, в Україні більшість людей заглиблені  в свої проблеми, у свої переживання. Мене взагалі тут вважають якоюсь дивачкою, а в мене просто постійно гарний настрій і погляд на життя. В американців все трохи по-іншому, в європейців також по-іншому. Я себе значно краще відчуваю в містах мільйонниках. Та якщо ми пережили Южний, де чотири квартали, то Черкаси для нас, взагалі, цивілізація

– Денисе, ти більш домашня людина, тебе задовольняють Черкаси. Хоті в би тут залишитися на наступний сезон?

   Олена: – Так, він навіть в магазин не ходить, він вчора тільки відкрив для себе, як візки в супермаркетах працюють.

  Денис: – А мені тут подобається, у нас простора квартира, хороша команда, прекрасна атмосфера і попри те, що вона тут наговорила, я готовий залишитися тут на наступний сезон.

– Що любиш їсти?

    Олена: – Зараз він скаже, що їсть все, я впевнена. Так, він все їсть, окрім гречки, жирного м’яса, фаршированого перця. Коротше кажучи, в нього є свій широкий список того, чого він не любить, але каже, що їсть все. А так, щоб ти розумів, за тиждень він з’їдає порося, не менше – це правда. Яковлєв за тиждень з’їдає порося, тобто за рік він їсть дуже багато поросят (сміється).

   Денис: – Ще дуже люблю фруктові шейки. Лєна мені часто перед грою та після гри їх робить.

   Олена: Так, це тим, хто говорить, що після одруження Яковлєв заграв по-особливому. Можливо, хтось думає, що я чаклунка. А це всього-навсього шейки, саме після них він зверху б’є, блокшоти ставить.  


Одна з найулібленіших страв Дениса - пончики від дружини

– Якщо повернутися до спортивної складової, «Черкаські Мавпи» забронювали собі місце в плей-оф. Як вважаєш, з якою командою було б краще зустрітися в першій стадії?

– Як говорив наш тренер, головне – не потрапити на «Будівельник». Не хочеться з цим клубом грати. А так, з усіма можна. Ми на рівних грали  всі матчі з «Азовмашем», те ж саме я можу сказати про «Ферро», у «Хіміка» взагалі дві гри виграли. Якщо взяти до уваги, що гратимемо до чотирьох перемог, то шанси є солідні проти будь-якого суперника.

– Я задав близько 20-ти питань. Олено, задай ти хоч одне чоловіку!

   Олена: – Ти мене кохаєш?

   Денис: Дуже.

По материалам http://sportbest.net, "Черкасские Мавпы"