Не хотів писати про подібні інциденти. Але мене так зворушила українська «щедрість» і «гостинність», що не стримався. Розповім…

Я народився і виріс в Придністров’ї (не визнана республіка). Школу закінчив російську, але знаю молдавську мову. І от вчора на акції чорнобильців у Києві довелося їхати в метро. Оскільки я ходжу з паличкою, то, звичайно ж, місцем ніхто не поступився… Та до цього вже звик.

Товариші, з якими їхав, запропонували вдати з себе іноземного туриста. Оскільки знаю молдавську мову, цікаво було спробувати. Відповів у переході одному, іншому продавцю молдавською. І почалося...

Не знаючи, що я розумію українську, мені з усіх боків почали пропонувати різний товар. Пропонували купити якісь підставки під голову. При цьому, називали такі ціни, що моєї пенсії вистачило б на дві подушки (1800 грн.). Ніхто з оточуючих не робив зауваження торговцям.

Касирша біотуалету, почувши іноземну мову, назвала мені ціну «2 євро». Хоч на самому біотуалеті було написано «2 гривні».

У цілому, я дограв свою роль до кінця. І яке ж було здивування усіх продавців, коли я їм в популярній формі наприкінці все пояснив.

Не заздрю я туристам на Євро. Те, що я почув у процесі «впарювання» мені товару, не передати. Виходить, що українські торговці дочекалися лохів на Євро? Але чи приїдуть лохи? Думаю, що ні!

Вважаю, що на Євро до нас приїдуть люди, які знають ціну грошам. А торговцям в Україні довго ще доведеться змивати з себе сором.

Борис Бродовський, черкащанин, один з лідерів чорнобильського опору